1. Створити механізм пом'якшення покарання засудженим до довічного ув’язнення
Європейський суд вважає, що Україні варто реформувати систему перегляду покарань особам, засудженим до довічного позбавлення волі. Наразі в нашій державі не передбачено застосування умовно-дострокового звільнення до таких осіб. Помилування передбачає заміну засудженому довічного ув’язнення на позбавлення волі строком не менше двадцяти п’яти років. Європейський суд розцінює це, як порушення статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Це було констатовано у рішенні «Петухов проти України». Звільнення від відбування довічного позбавлення волі за хворобою, за висновком Європейського суду з прав людини, теж не може вважатися «перспективою звільнення», бо означає лише те, що засудженому дозволяється померти вдома або у лікарні, а не в установі виконання покарань. Помилування Президентом України, яке, на думку Європейського суду, залишається єдиною можливістю для довічно позбавлених волі пом’якшити їхнє покарання, є «сучасним еквівалентом королiвської прерогативи помилування», а не дієвим механізмом. Відтак, Європейський суд вказує на необхідність проведення в Україні реформи із цього питання, щоб виробити дієвий механізм перегляду довічних покарань. Механізм такого перегляду повинен гарантувати перевірку в кожному конкретному випадку, чи обґрунтовано тривале тримання під вартою законними підставами, а також має надавати засудженим на довічне можливість передбачити з певним ступенем точності, що їм треба зробити аби було розглянуто питання щодо їх звільнення та за яких умов це можливо.
2. Гарантувати право засудженим отримувати копії процесуальних документів
Європейський суд також констатував порушення в Україні реалізації права українців на звернення до Європейського суду, гарантованого статтею 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У справах Європейського суду «Василь Іващенко проти України» та «Найдьон проти України», заявники, засуджені за вчинення злочинів, звернулися до Європейського суду із заявами проти України про порушення їх прав, гарантованих Конвенцією. Після отримання таких заяв Європейський суд письмово попросив їх надати низку копій процесуальних документів з матеріалів кримінальних справ, що зберігалися у відповідних національних судах. У цих справах заявники звернулися до національних судів із проханням надати можливість виготовити необхідні копії документів для подальшого направлення до Європейського суду. Однак національні суди такі копії так і не надали.
В обох вказаних справах Європейський суд констатував порушення прав заявників, гарантованих статтею 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У справі ж «Василь Іващенко проти України» Європейський суд вказав, що ненадання заявникові – ув’язненій особі, залежній від державних органів, ефективного доступу до документів, які були потрібні для обґрунтування заяви до Європейського суду, є загалом системною проблемою в Україні.
Відтак, на виконання рішень у згаданих справах Європейського суду, Україна має забезпечити реалізацію права своїх громадян на звернення до Європейського суду, як це гарантованого статтею 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
3. Проведення страйків на підприємствах транспорту та порядку вирішення колективних трудових спорів
02 жовтня 2014 року Європейським судом було постановлено рішення у справі «Веніамін Тимошенко та інші проти України», яке набуло статусу остаточного 02 січня 2015 року.
У цьому рішенні Європейський суд констатував, що передбачена статтею 18 Закону України «Про транспорт» заборона проведення страйку на підприємствах транспорту, порушує права на свободу об’єднання, гарантовані статтею 11 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Європейський суд зазначив, що випадки, за яких забороняється проведення страйку транспортників, передбачені статтею 18 Закону України «Про транспорт», є більш обмежувальними у порівнянні із випадками, передбаченими статтею 24 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)», який стосується трудових спорів в усіх секторах. Зокрема, на додаток до випадків, коли страйк створює загрозу життю або здоров'ю людей, його проведення для працівників транспорту забороняється також у випадках, «пов’язаних із перевезенням пасажирів, обслуговуванням безперервно діючих виробництв».
Таким чином, Європейський суд наголосив на необхідності приведення Закону України «Про транспорт» у відповідність із Конституцією України і Законом України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів».