Захистити дітей від викрадення і незаконного утримання за кордоном

Сьогодні у рубриці #НаОпрацюванніКомітету розглядаємо законопроєкт №1192  про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення виконання Україною Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей.

В Україні, як і у світі загалом, міжнародні судові справи про викрадення дітей є здебільшого результатом суперечок стосовно батьківських прав на дітей партнерів, які мають різне громадянство. Іноді результатом таких суперечок є викрадення дітей. Тобто дитину без відома другого з батьків вивозять за кордон. При цьому права на виховання дитини одного з батьків порушено, зокрема, право на спілкування з дитиною. А рішенням судів однієї зі сторін інша сторона, як правило, нехтує. Також, відповідно до Конвенції, переміщення або утримування дитини можуть розглядатися як незаконні, якщо порушуються права піклування про дитину, які належать не тільки батькам, а й будь-якій особі, установі або іншому органу,  відповідно  до законодавства держави,  у якій дитина постійно мешкала до переміщення або утримування.

Що таке Гаазька Конвенція і як вона стосується справ викрадених дітей?

Гаазька конвенція була розроблена і підписана з метою запровадження міжнародно-правового механізму мирного та впорядкованого повернення дітей, яких незаконно вивезено або яких незаконно утримують. Для України вона набула чинності з 1.09.2006.

Головною перевагою Гаазької Конвенції є можливість захистити права дитини, а також забезпечити мінімізацію негативного впливу на неї від протиправного вивезення або утримання, гарантувати право кожної дитини на стабільні умови життя.

Конвенція передбачає спеціальну процедуру допомоги батькам. Вона визначає центральну інстанцію, до якої можуть звернутися батьки, щоб повернути неправомірно викрадених або утримуваних дітей. А також окреслює шляхи міжнародної правової допомоги дітям і батькам.

Чому виникла потреба вносити зміни в чинне законодавство, щоб Гаазька конвенція повною мірою запрацювала в Україні?

Порядок виконання Гаазької Конвенції на території України регулює постанова Кабінету Міністрів України від 10.07.2006 № 952.
Згідно з положеннями цієї постанови, особа або установа, якій відомо про вивезення дитини або її утримання на території іноземної держави, може звернутися з відповідною заявою до Міністерства юстиції України або до спеціально призначеного центрального органу за місцем постійного проживання дитини.

Однак суперечність у тому, що Міністерство юстиції України як центральний уповноважений орган, відповідно до своїх повноважень, лише сприяє пошуку дитини, створює необхідні передумови для її повернення. І якщо питання щодо повернення дитини не вдається вирішити "мирним" шляхом, то лише суди тієї держави, де перебуває дитина, наділені правом остаточно вирішувати питання повернення дитини або відмовити в її поверненні.

До того ж, у Цивільному процесуальному кодексі України відсутні вимоги до розгляду українськими судами справ, пов’язаних з виконанням Гаазької конвенції. Відсутня також чітка регламентації процедури виконання рішень судів. Це, зі свого боку, призводить до порушень вимог Гаазької конвенції, зокрема, статті 11, відповідно до якої судові або адміністративні органи повинні ухвалити рішення у справі про викрадення протягом шести тижнів з дати початку процедур.

Що законопроєкт №1192 має змінити в чинному українському законодавстві?

Документ пропонує внести зміни до чинного законодавства, щоби справи про викрадення дітей можна було розглядати у судах України ефективно та у строки, визначені Гаазькою конвенцією, а також, щоби забезпечувалося виконання винесених судових рішень, а особи, які незаконно вивозять та утримують дітей за межами України, були притягнені до відповідальності.

Законопроєкт, зокрема, пропонує встановити такі вимоги:
  -  зміст позовної заяви, строки врегулювання спору за участі судді, строки розгляду справ судами першої та апеляційної інстанцій;
  - обмежити випадки для касаційного оскарження рішень, оскільки, як правило, касаційна інстанція використовується для затягування розгляду справи;
  -  дозволити дитині на стадії виконавчого провадження перебувати у сім’ї родичів або патронатного вихователя для того, щоб дитина перебувала в найменш травмуючій ситуації;
  - надати право батькам-вихователям вимагати відібрання дитини від інших осіб, які не мають на те законних повноважень;
  -  встановити тимчасові обмеження у праві виїзду за кордон учасникам справи до повного виконання рішення суду про повернення дитини або до скасування позову;
  -  встановити кримінальну відповідальність одного із батьків (усиновлювачів), опікунів, піклувальників, які незаконно вивезли чи утримують за кордоном дитину.

Свій висновок щодо відповідності законопроєкту №1192 праву ЄС та міжнародно-правовим зобов’язанням України у сфері європейської інтеграції Комітет оприлюднить на засіданні 11 червня.