Сьогодні на позачерговому засіданні
Комітет з питань інтеграції України до ЄС розглянув два законопроєкти
про медіа — це проєкт Закону
№2693-д
та
№2693-2,
який є альтернативним до спрямованого 19 травня 2020 р. Верховною Радою
України на повторне перше читання законопроєкту №2693 про медіа.
У своєму висновку Комітет вказав, що обидва проєкти за своєю метою не
суперечать зобов’язанням України в рамках Угоди про асоціацію, але
потребують доопрацювання, оскільки не повною мірою враховують положення
Директиви 2010/13/ЄС в редакції Директиви № 2018/1808/ЄС.
Що це за Директива 2010/13/ЄС?
Це офіційний документ Європейського Парламенту та Ради Європи
2010/13/ЄС від 10 березня 2010 року про узгодження у державах-членах
положень щодо надання аудіовізуальних медіа послуг. Із плюсів
законопроєктів — вони обидва, на думку членів Комітету, загалом
відповідають меті згаданої Директиви, тобто створені задля забезпечення
належного функціонування медіа ринку, функціонування національного
регуляторного органу (в Україні це Нацрада з питань телебачення та
радіомовлення), мають сприяти культурному різноманіттю, просувати та
підтримувати медіаграмотність.
Разом з тим, обидва опрацьовані законопроєкти, за висновком Комітету,
не враховують такі положення Директиви:
- Положення законопроєктів не повною мірою враховують вимоги, що провайдери медіапослуг, які перебувають під юрисдикцією держав-учасниць, надають доступ до інформації про свою структуру власності, у тому числі про бенефіціарних власників. Такі заходи, за умовами Директиви, мають забезпечувати дотримання фундаментальних прав, зокрема, на приватне й сімейне життя власників.
- Директива визначає, що персональні дані неповнолітніх,
зібрані чи іншим чином отримані провайдерами медіапослуг, заборонено
опрацьовувати з комерційною метою, зокрема, для прямого маркетингу та
поведінкової реклами. Такі гарантії не враховано в положеннях обох
законопроєктів.
- Директива передбачає, що надання інформації про
надзвичайні події, в тому числі публічні повідомлення та оголошення під
час стихійних лих, що стають відомими громадськості через
аудіовізуальні медіапослуги, повинне відбуватися у спосіб, доступний
для осіб з інвалідністю. Норми, якими врегульовується зазначене,
відсутні в законопроєктах.
- Держави-учасниці повинні забезпечити, щоб провайдери
медіапослуг, які перебувають під їхньою юрисдикцією, не транслювали
кінематографічні твори у строки, що перевищують строки, визначені з
правовласниками. Такі гарантії відсутні в обох законопроєктах.
- Статтею 9 Директиви 2010/13/ЄС заборонено всі форми
аудіовізуальних комерційних повідомлень про сигарети та інші тютюнові
вироби, а також електронні сигарети і заправні контейнери,
забороняється спеціально спрямовувати аудіовізуальні комерційні
повідомлення про алкогольні напої на неповнолітніх, а також заохочувати
надмірне споживання таких напоїв, що не враховано в положеннях
законопроєктів.
- Директива забороняє телепродаж лікарських препаратів, що
підлягають маркетинговій авторизації, а також телепродаж медичного
лікування. Такі норми також відсутні в законопроєктах.
- Директива вказує, що держави-учасниці повинні забезпечити
чітке визначення у законодавстві компетенції та повноважень
національних регуляторних установ чи органів, а також способи їхньої
підзвітності. В обох законопроєктах, на думку Комітету, перелік
повноважень Національної ради України з питань телебачення і
радіомовлення, не є вичерпним.
За висновком Комітету, обидва проєкти Законів про медіа потребують
доопрацювання, щоби врахувати згадані положення Директиви 2010/13/ЄС в
редакції Директиви № 2018/1808/ЄС, зокрема, в частині визначення
повноважень національного регуляторного органу; сприяння більш широкому
доступу осіб з інвалідністю до послуг, що надаються провайдерами
медіапослуг; заборони обробляти персональні дані неповнолітніх, зібрані
чи іншим чином отримані провайдерами з комерційною метою, в т.ч. для
прямого маркетингу, профілювання та поведінкової таргетованої реклами.