Мовчання породжує насильство. Говоріть, щоб допомогти жінкам, які стали жертвами насильства

25 листопада світ за ініціативи ООН відзначає Міжнародний день боротьби за ліквідацію насильства щодо жінок. Ця дата була обрана в пам'ять про сестер Мірабаль – політичних активісток, яких у 1960 році жорстоко вбили за наказом тогочасного диктатора Домініканської Республіки Рафаеля Трухільо. Щоб привернути увагу світової спільноти до насилля проти жінок і активізувати боротьбу проти цього брутального порушення прав людини — було обрано саме цю дату.

Насильство проти жінок і дівчат є, на жаль, широко розповсюдженим порушенням прав людини, яке не має кордонів і відбувається по всьому світу. За оцінками Всесвітньої організації охорони здоров’я, кожна третя жінка і дівчина у світі зіштовхується з насильством у певний момент свого життя. Але ці цифри — лише вершина айсберга, оскільки цей тип насилля дуже часто залишається непоміченим, про нього бояться повідомляти самі жертви через суспільну стигму та сором, що його оточує. Як наслідок, злочинці дуже часто залишаються непокараними.

Пандемія COVID-19 лише загострила цю проблему і показала, що для багатьох жінок навіть власний дім не є безпечним місцем. За даними результатів дослідження «Вплив СOVID-19 на права жінок в Україні» Асоціації жінок-юристок України «Юрфем», понад 40% жінок, які повідомили про домашнє насильство під час карантину, до цього такого досвіду не мали. Але найгірше те, що майже 90% таких злочинів в Україні так і не доходять до правоохоронних органів. За статистикою Мін’юсту, з 1 млн постраждалих від домашнього насильства на лінію 102 звертається лише 100 тис. осіб. Решта — просто мовчать. Мовчать через страх і толерування насильства на соціально-культурному рівні.

Європейська Комісія оприлюднила найпоширеніші міфи щодо насильства проти жінок. Їхнє розвінчання важливе для того, щоб це явище не толерувалося в суспільстві.

МІФ 1: Домашнє насильство — це особиста справа, і ніхто не повинен в це втручатися.
ПРАВДА: Домашнє насильство — це злочин. Це порушення закону, а відтак —  приватною справою бути не може. Якщо людина скоює злочин у власному домі — це все одно злочин, який має бути покараний. Тиша довкола домашнього насилля легалізує його і дозволяє йому повторюватися. Кожна людина має право на безпеку і має почуватися в безпеці, особливо в себе вдома. Пандемія СOVID-19 показала, що для багатьох жінок їхній дім не є безпечним місцем.

МІФ 2: Вирішення проблем гендерного насильства — це нав’язування ідей і цінностей з інших культур.
ПРАВДА: Насильство не є законною частиною будь-якої культури. А гендерне насильство існує в кожній країні, культурі чи громаді. Гендерне насильство не можна толерувати і легітимізувати. Це одне із найпоширеніших і найбільш брутальних порушень прав людини в сучасному світі. Жінок переслідують, ґвалтують, калічать, вбивають. Це має припинитися!

МІФ 3: Жертва провокує нападника.
Дуже часто ми чуємо про те, що зґвалтувань могло б бути менше, якби жінки не провокували нападника своєю поведінкою, відвертим одягом чи ще якимись факторами. Цей дискурс породжує виправдання ґвалтівників. 27% громадян ЄС вважають, що секс без згоди може бути виправданий у певних ситуаціях.
ПРАВДА: Єдиним винуватцем нападу на жінку є саме нападник, а не жертва. Поведінку жертви в жодному разі не можна вважати згодою на напад або насилля щодо неї. Відповідати за скоєний злочин має злочинець, а не жертва.

Одним із найпоширеніших і найдієвіших міжнародних актів у сфері захисту прав жінок є Стамбульська конвенція — міжнародна угода Ради Європи щодо насильства проти жінок та домашнього насильства, відкрита для підписання 11 травня 2011 у Стамбулі.
Документ є важливим не лише тому, що офіційно визнає насильство щодо жінок водночас і порушенням прав людини, і видом дискримінації, а й охоплює низку заходів із запобігання та протидії насильству, захисту його жертв, переслідування та покарання кривдників. Конвенція дає конкретні інструменти, стратегії протидії та запобігання насильству проти жінок, методи захисту та підтримки постраждалих. Україна підписала Стамбульську конвенцію ще в 2011 році, але досі так і не ратифікувала її. У 2016 році президент Петро Порошенко вносив до Верховної Ради законопроєкт про ратифікацію Конвенції, але його не ухвалили і відправили на доопрацювання. У лютому цього року на сайті президента України з’явилася петиція з вимогою ратифікувати Стамбульську конвенцію. До травня петиція набрала необхідних 25 тисяч голосів для її розгляду. Президент Володимир Зеленський пообіцяв внести в Парламент аналогічний проєкт, але поки цього не зробив. Основним каменем спотикання щодо ухвалення Конвенції в Україні є поняття «гендер» і «гендерна ідентичність» у тексті документу. Противники ухвалення Конвенції заявляють, що згадані терміни в законодавчому полі можуть стати основою для підміни поняття «біологічної статі». Правозахисники ж наполягають, що під гендером у тексті Конвенції маються на увазі соціально закріплені ролі, зокрема, те, що жінка часто стає жертвою насилля саме тому, що вона — жінка. Ратифікувати Стамбульську конвенцію Україну неодноразово закликали Європейський Союз і Рада Європи. Про необхідність ухвалення документу висловлюються й експерти міжнародної організації Amnesty International.

У Міжнародний день боротьби за ліквідацію насильства щодо жінок Комітет з питань інтеграції України до ЄС приєднується до ініціативи ЄС #SayNoStopVAW, мета якої — розповідати про насильство проти жінок, розвінчувати міфи навколо нього та сприяти тому, щоб це ганебне явище із суспільства викорінити. Символами боротьби проти насильства щодо жінок є біла стрічка та помаранчевий колір. Європейська Комісія, Європейська служба зовнішніх дій та Рада ЄС напередодні і в День боротьби за ліквідацію насильства щодо жінок підсвітили свої будівлі у Брюсселі помаранчевим, щоб у такий символічний спосіб продемонструвати жінкам свою підтримку.